Міс Амелія Ремінгтон заробляє на життя, влаштовуючи шлюби, але сама геть не збирається виходити заміж. Будучи мозковим центром славнозвісної шлюбної агенції своєї тітки, вона прагматична, стримана й цілком задоволена своєю непомітною роллю. Її плани на тихе й незалежне життя, здавалося б, здійснюються ідеально, аж поки не з'являється зухвалий валлійський маркіз і не відкидає геть усі умовності. Девіду Росстревору, ардаліту Карнарвонширу, потрібна наречена, і то ще до наступного припливу. У нього немає терпіння до світських ігор, і ще менше — до манірних панянок. З тієї миті, як його погляд падає на кмітливу й напрочуд тямущу міс Ремінгтон, його пошуки добігають кінця. Він заявляє про свої наміри з приголомшливою прямотою, від якої Амелія втрачає дар мови. Він не хоче, щоб вона знайшла йому дружину; він хоче, щоб його дружиною стала *вона*. І поки Амелія намагається схилити його до більш гідних кандидаток, вона все більше захоплюється єдиним чоловіком, який бачить її — по-справжньому бачить — і який рішуче налаштований здобути її прихильність, хоч як би вона не опиралася.